http://man.kr.ua/files/man/2017-2018/Metod_rec_napysannya_robit.pdf
Мала академія наук України: http://www.man.gov.ua/
Дніпропетровське відділення МАН : http://dvman.dnepredu.com/
основні вимоги до написання роботи: http://man.gov.ua/ua/activities/competition_protection/next-year/basic-requirements-2016
Мала академія наук України: http://www.man.gov.ua/
Дніпропетровське відділення МАН : http://dvman.dnepredu.com/
основні вимоги до написання роботи: http://man.gov.ua/ua/activities/competition_protection/next-year/basic-requirements-2016
Відділення літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства:http://dvman.dnepredu.com/uk/site/viddilennya-literaturozna.html
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ОФОРМЛЕННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКИХ РОБІТ http://man.kr.ua/files/man/2017-2018/Metod_rec_napysannya_robit.pdf
приклад роботи
учениці КОЛІ,
яка посіла ІІІ місце в Дніпропетровській області:
Міністерство освіти і науки України
Департамент освіти і
науки Дніпропетровської облдержадміністрації
Дніпропетровське
територіальне відділення МАН України
Відділення: літературознавства,
фольклористики
та мистецтвознавства
Секція: мистецтвознавство
КОЛІР
ЯК ВИРАЖАЛЬНИЙ ЗАСІБ ЖИВОПИСУ
Роботу
виконала:
Щепетнова
Катерина Валеріївна,
учениця 11 класу КЗО «Криворізький
обласний
ліцей-інтернат
для сільської молоді»
Науковий керівник:
Верзунова Тетяна
Станіславівна,
вчитель образотворчого
мистецтва
КЗО «Криворізький обласний
ліцей-інтернат
для сільської молоді»
вчитель вищої
категорії
Дніпро
– 2018
ТЕЗИ
до науково - дослідницької роботи «Колір як виражальний засіб живопису»
учениці
11 класу
КЗО
«Криворізький обласний ліцей-інтернат для сільської молоді»
Щепетнової
Катерини Валеріївни
Науковий
керівник Верзунова Тетяна Станіславівна
Особливість кольору використовують у різних
сферах. Вважаємо за доцільне вивчити вплив кольору на людину за допомогою
живопису.
Мета нашого дослідження: дослідити можливості
кольору в живописі. З’ясувати, як саме колір впливає на сприйняття твору, які
відчуття викликає.
Згідно з метою
ми ставимо перед собою наступні завдання:
- дослідити основи кольорознавства, вплив
кольору на емоційний
стан людини;
- визначити можливості кольору як засобу
створення художнього образу;
- на прикладах робіт митців:
Вінсента Ван Гога та Євгена Лещенка;
розглянути методи і кольори, за допомогою яких
митці намагались
створити той чи інший психофізичний ефект;
- на основі проведеного експерименту з’ясувати,
як колір сприймається
на емоційному рівні.
В процесі роботи дійшли
висновку, що колір – це виражальний засіб
живопису, за допомогою якого твір приводиться у гармоніїну систему, передаються
краса і багатство реального світу, природне забарвлення. Колір підсилює
емоційне звучання картини та впливає на настрй. Він відображає наш внутрішній світ.
Від певної колірної гамми залежить зміст твору, його емоціїне забарвлення.
Також він впливає на настрій самого глядача.
ЗМІСТ
ВСТУП……….……………………………………………………………………....4
РОЗДІЛ 1.
СЕМАНТИКА
КОЛЬОРУ В ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ МИСТЕЦТВА
1.1 . Теорія кольору та його складові………………………………………….…..7
1.2 . Еволюція кольору в історії живопису …………………..………..…….…..11
1.3 . Психолого-емоційний зміст кольору, як засобу
створення художнього
образу…………………………………………………………………………..14
РОЗДІЛ 2.
ПСИХОЛОГІЯ
КОЛЬОРУ У ТВОРАХ ПРОВІДНИХ МИТЦІВ
2.1. Роль
та значення кольору у творчості Ван Гога як представника
постімпрессіоні………………………………………………………………...19
2.2.
Живопис Євгена Лещенка як криворізького художника сьогодення ….....25
2.3.
Виявлення впливу кольору на емоційний стан людини за
допомогою проведеного експерименту…………………………………..….30
ВИСНОВКИ
…………………………………………………………....................32
СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………..…………………35
ДОДАТКИ……………………………………………………………………….....37
ВСТУП
Образотворче мистецтво поділяється на кілька
видів, кожний з яких має свою індивідуальну мову. Особливу мову має
найпопулярніший з видів мистецтва – живопис. Живопис – це дивовижне
перетворення усіх доступних художніх матеріалів в найрізноманітніші зримі
образи реальної дійсності. Щоб створити об'ємні образи, художник використовує
певні матеріали – фарби, які наносить на тверду поверхню. Одночасно художник
втілює свої думки, почуття, прагнення, естетичні ідеали, дає оцінку явищам
життя, по-своєму пояснюючи їх сутність і сенс, висловлює своє розуміння світу.
Важливим засобом художньої виразності для
досягнення такої мети є колір.
Проблема кольорової гармонії і колірних взаємин
у живописі хвилювала як людей мистецтва, так і вчених ще з давніх-давен.
Цікавим для вивчення є це питання і в наші дні.
Проблеми кольору з давніх часів хвилюють різні
науки: фізика, хімія, біологія, психологія, естетика, тощо. Кольорознавство –
це комплексна наука про колір, що вивчає основні характеристики кольору,
складові і додаткові кольори, колірні контрасти, змішування кольорів, колорит,
гармонію колірних поєднань і багато іншого.
Живопис вивчає художні, естетичні властивості
кольору, закономірності створення колірного ладу, колориту картини, різні
прийоми використання контрастів, співвідношення кольору з іншими компонентами
художньої форми (лінія, пластика, світлотінь), а також роль кольору в
композиції твору.
Головними критеріями оцінки використання
кольору і сполучень кольорів у художній практиці є краса твору, відповідність
дійсності і творчому задуму художника. Колірна гармонія, контрасти, колорит, що
існують у дійсності, художник сприймає по-своєму, узагальнює, інтерпретує
відповідно до творчого задуму, а іноді й переосмислює і трансформує. Художник
творить не за готовим рецептом, у кожного є своя певна творча методика, секрети
майстерності, часто засновані на інтуїції. Але наукові знання дуже необхідні
кожному майстру для збагачення своєї художньої практики.
Актуальність теми. Особливість кольору використовують у різних сферах. Вважаємо за
доцільне вивчити вплив кольору на людину за допомогою живопису.
Колір є одним з головних засобів живопису, за
допомогою якого твір приводиться у гармонійну систему, передаються краса й
багатство реального світу, його природне забарвлення. За допомогою кольору
можна підсилити емоційне звучання картини, надати їй смисловий зміст. Незалежно
від зображення завдяки кольору можна передати задум твору, надати йому
емоційного звучання. Зустрічаючись з будь-яким кольором у своєму житті
неодноразово в різних предметних ситуаціях, людина виробляє своє ставлення до
нього, позитивне або негативне, що справляє свій вплив на сприйняття
конкретного кольору [7, с.246-247].
Мета нашого дослідження: дослідити можливості
кольору в живописі. З’ясувати, як саме колір впливає на сприйняття твору, які
відчуття викликає.
Згідно з метою
ми ставимо перед собою наступні завдання:
- дослідити основи кольорознавства, вплив
кольору на емоційний
стан людини;
- визначити можливості кольору як засобу
створення художнього образу;
- розглянути методи і кольори, за допомогою
яких митці намагались
створити той чи інший психофізичний
- на основі проведеного експерименту показати,
що колір сприймається
спочатку на емоційному рівні, від кольору
залежить
зміст твору.
Об'єктом дослідження виступає колір, як засіб
створення художнього образу.
Предметом дослідження є використання кольору в живописі, його психофізіологічний вплив
на глядача; залежність живопису від кольорової гармонії; можливості, принципи використання кольору в створенні композиції.
Методи дослідження. При проведенні дослідження
були використані теоретичні та емпіричні методи: аналіз мистецтвознавчої
літератури, співбесіди з мистецтвознавцями і художниками, порівняння художніх
робіт видатних художників, опитування.
Джерельну базу дослідження забезпечують наукові
праці Н. Н. Волкова, І.В. Гьоте, А. С. Зайцева, І. Іттена, Д. Азіо, П. Декса,
курс лекцій А. П. Рац, серія збірок «Великі художники. Їх життя, натхнення,
творчість».
Наукова новизна дослідження полягає в дослідженні кольору не лише з точки зору традиційного
кольорознавства, але і кольору як засобу впливу на свідомість через особистий
досвід митця. Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані при
вивченні курсу живопису та композиції у художніх школах, на факультетах
художнього профілю.
РОЗДІЛ 1
СЕМАНТИКА КОЛЬОРУ В ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ МИСТЕЦТВА
1.1.Теорія кольору та його складові
В образотворчому мистецтві тема взаємодії кольорів виникала дуже
часто, але не завжди колір вважали найважливішим виражальним засобом живопису.
Це пояснюється тим, що не була цілком ясна
природа кольору.
Завдяки дослідженням у галузі фізики, визначення кольору зводиться до
того, що колір – це світлова хвиля, що має певну довжину (Додаток А). При
перетині з поверхнею об’єкта, світловий потік розкладається на безліч відтінків
спектра. Спектр – це безперервний колірний ряд, у якому виділяють сім основних
кольорів: червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий
та їхні відтінки: смарагдовий, бірюзовий, пурпурний, маджента, рожевий. У
кожного кольору є його основні характеристики (властивості): колірний тон,
насиченість, світлота і яскравість.
Групу кольорів від білого до чорного і відтінки сірого називають
ахроматичними (безбарвними) кольорами, або нейтральними. Їх можна відрізнити
лише за яскравістю. Всі кольори спектру, які відрізняються різною кольоровістю,
називають хроматичними (кольоровими).
Хроматичні кольори поділяються на теплі і
холодні. Теплі - містять в собі червоний або жовтий колір, холодні – синій або
фіолетовий.
Колір може бути темнішим або світлішим, але при
цьому зберігає свою кольоровість. Це характеризується світлотою. Світлота вказує на ступінь яскравості кольору. При збільшенні яскравості будь-який колір
прагне до білого, при зменшенні – до чорного. Насиченість
показує вміст чистого кольору в змішаному, тобто, ступінь домішок інших
кольорів у основний колір чи відтінок. Насиченість знижується при змішуванні
різних кольорів з основним тоном або при додаванні в колірний тон білого, чорного або сірого кольору. Вимірюється у
відсотковому відношенні.
Щоб створити досконалий живописний твір, треба
враховувати правила поєднання кольорів, тобто враховувати закони кольорової
гармонії. Колір посилає сигнали, прості і складні, а ми
мимоволі внутрішньо реагуємо на них. Колір може бути привабливим чи огидними,
заспокійливим та хвилюючим, спокусливим або збудливим [6, с.2]. Між усіма кольорами картини існує
взаємозв'язок – кожен колір має наче певну мету – врівноважити або проявити
інший, підкреслити або виділити, співзвучне поєднання двох впливає на третій і
т.д. Характер і вплив кольору визначається його розташуванням по відношенню до
супутніх до нього кольорів. Колір ніколи не буває самотній, він завжди
сприймається в оточенні інших кольорів [5, с. 65].
Тому зміна навіть одного
кольору може зруйнувати колористичну гармонію, що викличе зміну інших кольорів,
можливо, і втрату задуму та змісту твору.
Перші спроби об'єднати в певну систему існуючі на
той час знання про колір були зроблені ще в стародавній Греції (Додаток Б).
Давньогрецький філософ Аристотель намагався пояснити походження кольорів і
різні колірні явища у своїй праці «Трактат про колір». Демокріт пояснює
сприйняття кольору «входженням» в людину образів. На межі 16 століття великий
художник, філософ Леонардо да Вінчі першим встановлює прямий зв'язок між
кольором і світлом і виділяє основні, на його думку, кольори: білий, чорний,
жовтий, зелений, синій і червоний. Новим етапом розвитку теорії кольору став
експеримент Ісаака Ньютона. У
своїх працях він припускає, що колір є властивістю світла і нашого сприйняття.
Ньютон першим усі кольори спектру
розташував у формі кола, яке складається з семи кольорів. У середині ХVІІІ століття М. В. Ломоносов пояснює, як
завдяки комбінації трьох кольорів – червоного, жовтого, блакитного в різних їх
варіаціях, око сприймає всі колірні тони. Це суперечило уявленням і
поглядам того часу і мало безліч критиків. Одним із таких був І. В. Гете. У своїй праці «Вчення про колір» (1810
р.) стверджував, що чисті кольори – червоний, жовтий, синій, можна взяти тільки готовими і, змішуючи їх,
отримати безліч різних відтінків. Створив модель колірного кола, в якій
гармонійні поєднання – це поєднання кольорів, розташованих один проти одного.
Довершив це коло швейцарський педагог і художник Іоханнес Іттен. Його коло є
дванадцятичастиним, в ньому три основні кольори – червоний, жовтий, синій в центрі, а всі інші
виходять з їх поєднань. Змішуючи кольори між собою, додаючи також білий і
чорний, отримуємо неймовірну кількість відтінків. Модель активно
використовується і в наші часи. В основі кола німецького вченого В. Освальда -
три основні кольори - червоний, жовтий і зелений. Виділяє ахроматичні кольори,
білого і чорного немає. Інші – додаткові. Всього 24 кольори. Більш сучасним
варіантом є коло Дж. Максвела. Основні кольори - червоний, синій, зелений – RGB. Це оптична модель
змішування кольорів. ЇЇ використовують для передачі кольору в телевізорах і моніторах
комп’ютера. Субтрактивну систему CMYK створив
у 1951р. І. Мюллер. – червоний, синій і зелений при змішуванні між собою дають
чорний. Ця система широко використовується в поліграфії та фотографії.
Узагальнивши накопичені знання про колір та маючи природну здатність
розрізняти кольори, люди за допомогою різних барвників прагнуть створювати нові
відтінки. Щоб спростити процес підбору гармонійних поєднань, виникла
необхідність на основі утворених історично моделей, створити сучасні базові
схеми – моделі, керуючись якими можна швидко утворювати безліч відтінків і
використовувати їх в різних сферах життя та праці.
Основу колірного кола складають базові кольори –
червоний, жовтий, сиій. З трьох основних кольорів шляхом змішування можна
отримати вторинні та третинні групи кольорів (ДодатокА). При змішуванні
первинних кольорів між собою отримуємо: червоний + жовтий = жовтогарячий,
жовтий + синій = зелений, червоний + синій = фіолетовий. [5, с.19 – 20]. Тобто, ми отримуємо вторинні кольори. При змішуванні первинних із
вторинними отримуємо третинні кольори – синьо - зелений, пурпурний, жовто -
зелений і т.д.
Розглянемо найпопулярніші класичні комбінації
кольорових схем:
1.
Монохромна
схема (одноколірна).
2.
Аналогічна
схема (гармонійна) - це поєднання від 2 до 5 кольорів.
3.
Комплиментарна
(протилежна) - це поєднання протилежних кольорів.
4.
Тріада
і контрастна тріада – поєднання трьох кольорів, що лежать на одинаковій відстані один від
одного.
5.
Тетрада
– чотири рівновіддалені кольори, які взаємодіють між
собою.
6.
Прямокутна
схема поєднує чотири кольори.
Ми розглянули основні види колірних кіл, які є
популярними на сьогодні. Кожне з них створене і використовується з певною метою
в певній галузі.
Художники також застосовують колірні схеми для
гармонійного поєднання кольорів у своїх роботах. Писати можна і інтуїтивно, але
якщо вміло поєднувати в своїх картинах колірну гамму, підібрану завдяки
інтуїції і знанням про правильні комбінації кольорів, запропонованих у
колірному колі, можна досягти неймовірно гармонійних колірних поєднань.
Щоб сполучення кольорів були максимально
виразними, треба правильно розташувати кольори, тобто, правильно створювати
колірну композицію.
Треба враховувати тонові властивості кольору.
Теплі краще сприймаються з темними, холодні – зі світлими. Композиція, створена
теплими кольорами на холодному тлі буде яскравішою, ближчою, холодні тони при
цьому віддаляються на другий план, тому їх використовують для відображення
другорядних деталей, а теплими кольорами виділяють головну частину композийії.
Також треба враховувати явища контрасту кольорів. З їх допомогою можна змінити
відтінок, а насиченість та яскравість – зменшити чи збільшити. Теплі кольори
здаються виступаючими на площині і знаходяться ближче до людини, холодні
здаються утопленими і знаходяться далі від спостерігача. Колір завжди взаємодіє
з тими кольорами, які його оточують, тому важливі місце розташування кольору,
віддаленість кольорів один від одного, направлення кольорового мазка.
Комбінація кольорів у певному поєднанні може бути гармонійна (чи ні), а в
структурі твору це ж саме поєднання буде сприйматись по - іншому. Важливим
чинником, що визначає якість колірної гармонії є співвідношення колірних плям
до займаної площі, величини плям, важливим також є фон. Усі кольори, які
задіяні в композиції, повинні підпорядковуватись якомусь одному кольору, який
завжди залежить від кольору оточуючого світла (в приміщенні або на подвір'ї,
ранок чи вечір, ясний день або похмурий і т.д.), від площі плям, від кольорів,
які залучені до композиції. Якщо найбільша пляма композиції, наприклад, зелена – то цей колір буде
внесений у гаму як основний і саме ця гама визначає цілісність композиції.
Колір у творах живопису виступає не тільки носієм додаткового смислового
навантаження, але й істотно впливає на естетичне враження, вироблене окремим
кольором і всією картиною в цілому [7, с. 249]. Також, треба враховувати певні
правила змішування фарб.
1.2
Еволюція кольору в історії живопису.
Кожна історична епоха має свої тенденції розвитку в усіх сферах, тому
і живопис не є виключенням. Розглянемо зміни в характері кольору протягом різних
історичних епох (Додаток В). Періодом виникнення живопису вважається кам'яний
вік (40 - 4тис років до н.е.). Про що свідчать наскальні розписи в печерах.
Кольорова палітра цього часу - жовтий, червоний, коричневий, чорний. Далі (період
мезоліту, неоліту) помічаємо розвиток – на малюнках бачимо невеликі композиції
з життя і побуту людей. Зображення більш чіткі і виразні. Домінуючі кольори – червоний, чорний, білий. Зароджується
символіка кольору.
Античний (первісний) період (VІІ ст. до н.е. – ІVст. н.е.) відзначається стрімким розвитком живопису. Перші художники
(Полигнот, Апеллес, Аполлодор) писали простими фарбами, використовуючи білі
(вапняк), чорні, жовті і червоні (вохра), зелені (малахіт), блакитні (лазурит)
кольори. Кольорова палітра спокійна, плавні поєднання, а яскраві кольори
використовують лише у вітражі та мозаїці.
В епоху середньовіччя (ІV-XІVст.) розвиток живопису був дуже повільним. Церква мала великий вплив на державу
і на мистецтво, тому тематика творів більш релігійна. Кольорова палітра –
яскраві сяючі фарби, роль світла, гра контрастів; колір підкреслює суть
зображення і допомагає передати певні емоції. Велике значення має символіка
кольору. Майстри цього часу Чимабуэ,
Дуччо, Джотто, Ян Ван Эйк, Рогир ван дер Вейден.
Епоха Відродження почалася в Італії (1420-1500 р.). Це період
утворення нових жанрів (пейзаж, портрет), нових ідей, нових технік і стилів.
Релігійність відступає на другий план, картини передають красу реального життя,
почуття і думки людини. «Закон додаткових кольорів» Леонардо да Вінчі дозволив
значно розширити кольорову палітру завдяки змішуванню кольорів. Переважають
темні, насичені, теплі кольори. Домінує синій – колір неба. За ним червоний,
жовтогарячий, пурпурний, зелений, жовтий, білий, сірий, чорний. Червоний починає набувати
негативного значення. Представники епохи – Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Тіціан,
Боттічеллі, Санті, Мазаччо, Франческа, Рафаель. Колір для них – головний засіб
психологічної виразності.
Для стилю бароко (ХVІ-ХVІІ ст.) в живописі характерні динамізм
композицій, пишність форм, аристократичність, барвистість кольорів. Контраст кольорів та світла і тіні
підкреслює різні емоції і переживання героїв. Видатні майстри цього часу – Рубенс, Рембрандт, Веласкес, Караваджо.
В період класицизму (ХVІІ–ХІХ ст.) живопис стриманий, реалістичний. Головне – логічний сюжет,
ясна композиція, чітка передача об’єму за допомогою світлотіні. Використовували
чорний, білий, сірий кольори і трохи пожвавлювали їх хроматичними. Відомі
майстри цієї епохи Н. Пуссен, К.Лоррен,
К. Брюллов І. Рєпін, І. Суріков, В. Сєров,
І. Шишкін, І. Левітан.
Романтизм «додав» кольору до класичного живопису.
Художники використвували колір для передачі настрою роботи, тобто як емоційний засіб. Романтизм
додав переживань, хвилювань, фарб та особливої виразності. Э.Делакруа, Ф. Гойя, Ф. Щедрін І. Айвазовський – відомі майстри цього
часу.
Далі прийшла епоха імпресіоністів (кінець ХІХ -поч. ХХст., від impression – враження). Це протест проти академізму, консерватизму, пошук свого
індивідуального стилю, основаного на почуттях автора. Це нові нестандартні
техніки, нові фарби, нові ідеї… Найбільш популярними в зображеннях були
портрети, натюрморти, пейзажі, сцени з міського життя. Писали не за ескізами, а
безпосередньо з натури, без ретельного промальовування – «на пленері». Було не
так важливо, що зображено, скільки те, як це зображено. Головне – за допомогою кольору
передати настрій, емоції, враження. Предмет набуватє рис, що свідчать про
внутрішній світ майстра. Колір і форма стають основними складовими образу.
Домінують насичені, яскраві кольори – жовтий, червоний, блакитний, зелений,
синій. Використовують контрастні кольори. Чорний колір не в чистому вигляді, а
як результат змішування червоного, жовтого і синього. Представники
імпресіонізму - Е. Мане, К. Моне, П. Сіньяк, О. Ренуар, К. Піссарро, Е. Дега, В.
Сєров, К. Коровін. Вторгнення чистого кольору в мистецтво відбулося раптово,
тому не було прийнято сучасниками. Щоб це прийняти, потрібен був час. Напрямок
розпадається на нові течії, але саме він робить справжній переворот у
мистецтві. Наступним був етап постімпресіонізму. Це різні течії живопису, які
називали "ті, що прийшли після". У постімпресіонізмі важливими є сенс
і символізм зображень, емоції і почуття, які викликають картини, відображення
внутрішнього світу художника. Перспектива і об'єм – не головне. Для передачі
об'єкту користуються абстрактними фігурами, плавними лініями, грубими мазками,
яскравими кольорами. Представники
цього напрямку - П. Сезанн, В. Ван Гог, П. Гоген, А. Матісс, Ж.Сера. Продовжувачами традицій імпресіонізму були
також фовісти (від fauve, що
означає «дикі»). Це повернення до чистих кольорів – жовтий, червоний, синій. Характерні
прості форми, відсутність перспективи, світлотіні, відсутність малюнку як основи.
Головне – яскраві кольори. Відомі художники цього напрямку А. Матіс, М. Шагал. Кубісти
(ХХ ст.) - П. Пікассо, Жорж Брак та інші – використовували колір, щоб передати
віддаленість предметів за допомогою холодних кольорів, а виступаючі предмети –
за допомогою теплих.
Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття розвивається
фотографія і кінематограф, тому класичний живопис, на жаль, втрачає своє
колишнє значення. У цей час вже недостатньо досконало володіти технікою
виконання. Художникам знадобився
новий сенс їхньої творчості. Тому багато з них починають шукати нові способи
вираження, намагаючись привнести у свої твори неординарний погляд, нову
філософію. Так з'являється новий напрям у мистецтві – абстракціонизм. Це
специфічний вид образотворчого мистецтва, який відмовився від передачі реальних
форм і предметів. Головну роль тут відіграє співвідношення кольорів, плям,
геометричних фігур і ліній. Тому в таких творах неможливо знайти асоціації зі
звичними речами (зазвичай ми називаємо це абстракцією). К. Малевич, В. Кандинський, П. Мондріан, М.Ротко,
Д. Поллок – представники цього напряму.
Наступним напрямком у мистецтві ХХ століття став поп-арт.
Використовують зображення, портрети знаменитостей, комікси, напої і т.д.
Характерне використання яскравих (аж до кислотних) і насичених кольорів. Як
правило, основний колір інтер'єру – білий, або близькі до білого – пастельні тони.
На додаток до нього йдуть колірні поєднання з декількох яскравих кольорів.
Характерна особливість – кольори рідко доповнюють, згладжують один одного.
Виходять яскраві, дуже помітні полотна, які використовують для прикраси
інтер’єру, в одязі, в дизайні, для реклами. Поп-арт показує себе як емоційний і
енергійний стиль, як вибух емоцій. Представники
цього напряму - Енді Уорхол, Рой Ліхтенштейн.
1.3.Психолого – емоційний
зміст кольору, як засобу створення художнього образу
Питанням
впливу кольору на людину цікавилися багато практиків і теоретиків у галузі
мистецтва, медицини – Леонардо да Вінчі,
І. В. Гьоте, Е.Делакруа, І. Іттен, Н. Н. Волков та ін.
Дивлячись на предмети побуту, що оточують нас
постійно, на інтер'єр навколо, на одяг, який носимо і т.д., ми не замислюємося
про їх роль у нашому житті, але, купуючи їх, ми вибираємо саме ті, які нам
подобаються, викликають певні емоції і почуття. Важливим критерієм у такому
виборі є саме колір. Одні кольори і їх поєднання викликають у нас почуття
радості, емоційного задоволення, заспокоюють; інші, навпаки, викликають
дискомфорт, неврівноваженість, збудженість. Супутні колірним відчуттям психічні
переживання бувають різного роду. Це, по-перше, настрій взагалі – почуття
радості, печалі, страху, веселощів, легкості. Другого роду емоції, що
супроводжують сприйняття кольору пов'язані з перенесенням на нього різних
властивостей предметів. І, нарешті, це символіка кольору [7, с.226 - 227].
Символізм кольору складався протягом багатьох
століть, починаючи з тісного зв'язку з релігією і магією, і пройшов складний
етап паралельно з розвитком історії, культури, економіки країн і народів усього
світу. Кожний
історичний період характеризується своєю кольоровою палітрою. Протягом
тисячоліть у культурі всіх народів складалась певна гама улюблених кольорів.
Сприяли цьому характер і темперамент народу, культурні звичаї і традиції,
естетичні норми та релігійні погляди, оточуюча природа. Це ставало основою
кольорових сполучень у предметах побуту, одязі та предметах мистецтва. (В
Японії чорний – радість, у християн – скорбота, смерть). Зі зміною історичних епох ці символічні
значення найчастіше змінювались. Пройшовши великий шлях еволюції, на теперішній
час у свідомості людей закріпились певні символи і асоціації, пов'язані з
подіями життя людей, явищами, з емоційним станом. Сутність їх в тому, що
кожен колір викликає певні емоції та почуття. У процес сприйняття кольору
включаються різні органи чуття (дотик, слух, смак, нюх), також уява і пам'ять.
У результаті виникають певні образи та пов'язані з ними спогади, емоції,
психічні стани. Тобто, предмети або явища, які мають постійне кольорове
забарвлення, викликають певні кольорові асоціації. Наприклад, синій – холодний,
далекий, вологий, тихий; вода, море, холод, спокій, стабільність, віра. Вони
можуть бути позитивними, негативними, носити різну тематичну спрямованість.
Так, червоний у природі – колір зрілої ягоди; в технічній сфері –
попереджувальний, сигнальний; у моді – це сміливість, у почуттях – пристрасть,
кохання. Багато колірніх символів, заснованих на асоціаціях, подібні для різних
культур і епох, деякі дійшли до нашого часу і збереглися. Ми звикли, що рожевий
– для дівчаток, їблакитний – для хлопчиків; біла сукня – для нареченої
(чистота), червоний колір світлофора – треба зупинитись, також – кров червона,
листя дерев, трава – зелені, небо – синє, сонце – жовте, і т.д. На
сприйняття кольору також впливають вік людини і стать. Це пов’язане з
фізіологію. З віком очі сприймають менше синього і червоного, жовтий
залишається. Після 80-ти років – погано розрізняють зелений і фіолетовий, добре
– жовтий). Чоловіки і жінки бачать кольори по-різному через відмінності в
будові ока, також жінки розрізняють більше відтінків, у них більш розвинутий
боковий зір, у чоловіків зір більш пристосований дивитись вдалечінь. Усі ці питання вивчають спеціалісти з різних сфер,
їх думки є основою багатьох вчень про колір. На основі цих знань ми
склали характеристики для основних кольорів (Додаток Д).
Може здаватись, що на фізичний стан людини колір
не впливає ніяк. Але хіба не комфортніше нам в теплий сонячний день? А коли за
вікном дощ, все навколо сіре – приходить смуток. Так, колір впливає і на наше
самопочуття, і на настрій, на апетит, роботу мозку і серця. Тобто, колір – це
життя.
Окрім фізичного впливу колір має ще
й психологічну дію, це доводять результати спостережень за поведінкою і
життям людей.
Помічено давно, що колір здатний створювати
особливу атмосферу, впливати на самопочуття, настрій, швидкість реакцій,
працездатність. Якщо турбують перепади настрою, зниження працездатності –
причиною може буте несприятливе кольорове оточення. Правильно дібрані і
скомбіновані кольори в оточенні людини сприяють поліпшенню настрою, покращенню
емоційного стану і якості життя взагалі. Вивченням цих питань займаються багато
вчених і лікарів, створюють спеціальні тести, за результатами яких роблять
висновки про психоемоційний стан і фізичне здоров'я людини, розробляють
методики лікування. Коригувати стан людини можна за допомогою палітри кольорів.
Цю методику називають кольоротерапією. В основі лежать знання про різні довжини
хвиль та їх вплив на мозок людини.
Народне прислів'я говорить: «На колір і смак –
товариш не всяк». Одному гарнішим здається колір блакитний, іншому – зелений.
Чи не свідчить це про повну суб'єктивність нашого сприйняття кольору?
Безперечно, ставлення до кольору окремого індивідуума суб'єктивне, але десь в
основі своїй воно покоїться на об'єктивні закономірності [7, с. 243]. Як
правило, оцінка гармонії або дисонансу викликана відчуттям приємного -
неприємного або привабливого - непривабливого. Подібні судження побудовані на
особистій думці і не носять об'єктивного характтеру [5, с. 8]. За певними
кольорами з роками закріпились також певні емоції (жовтогарячий – позитив,
веселощі, благополуччя; зелений – спокій, гармонія; чорний – депресія, смуток;
та інші).
Очевидно, в основі емоційного впливу кольору
лежать різного роду асоціації, пов'язані більш-менш опосередковано з попереднім
досвідом. Так, наприклад, Ван Гог дуже гостро відчував психологічний вплив
кольору і свідомо використовував його [7, с.226].
«У живописі є щось нескінченне – не можу як слід пояснити тобі, що саме, але це щось чудово передає
настрій! У фарбах закладені приховані співзвуччя і контрасти, які, інакше як
для вираження настрою не можна використовувати» – B. Ван Гог. У творах образотворчого
мистецтва емоційне сприйняття кольору ускладнюється щей змістом твору. Зміст
твору визначає автор. Художник у своїй роботі намагається передати майбутньому
глядачеві свої емоції, настрій, свій задум. Для цього він використовує художній
образ. Колірна композиція формує художній образ. Асоціативні властивості різних
кольорів і колірних поєднань дають можливість, використовуючи певний колорит і
певну гаму кольорів, створити образ будь-якого емоційного стану, враження,
настрої, характеру. Трагедія або радість, строгість або веселість – все може бути виражено кольором. Кольором
можна передати характерний стан навколишнього середовища, пори року чи доби,
створити асоціативний образ будь-якого предмета або явища [2, с.75 – 76].
Тобто, образ народжується в свідомості художника. За допомогою кольору, різних
технік, поєднання кольорів, гармонії холодних і теплих кольорів він передає все
розмаїття настрою і почуттів. Викорстовувати може всю яскраву палітру фарб, або
один основний колір. Сприйняття кольору залежить від оточення, висвітлення. При зміні освітлення і оточення змінюються
характеристики кольорів. Яскраві кольорові плями підкреслюють композиційний
центр картини, а колірні контрасти оживляють її. Сам по собі певний колір
може нічого і не висловити, а в поєднанні з іншими кольорами та іншими засобами
вираження (мазок, лінія, пляма, контраст) здатний впливати на почуття.
Символічне поєднання кольорів і форми посилює вплив на глядача, глибше
розкриває задуманий образ. У кожного художника свої образи, колористична
палітра, якою він створює свій неповторний колорит та індивідуальний стиль.
РОЗДІЛ 2
ПСИХОЛОГІЯ КОЛЬОРУ У
ТВОРАХ ПРОВІДНИХ МИТЦІВ
2.1 Роль та значення кольору у творчості Ван
Гога, як представника постімпрессіонізму
Внутрішня краса і сутність кольору розкривається тільки
тому, хто любить колір. Користуватися кольором
може кожен, але тільки безумовно відданим він дозволяє сягнути своїх таємниць (зі слів І.
Іттена).
Великий вплив на розвиток живопису, а особливо
питань кольору, надавали імпресіоністи. Цей напрямок виник у другій половині
ХІХ століття як протест проти консервативних норм і правил, які набридли всім.
Ідеї імпресіоністів припали до душі втомленому на той час від своїх чорно-сірих
робіт з раннього періоду творчості Ван Гогу. Його вважають представником постімпресіонізму.
Вінсент Ван Гог (1853 – 1890). Дивовижна постать
у світі мистецтва, не був зрозумілий і прийнятий сучасниками, його вважали
божевільним художником. Прожив він недовге і складне життя. Живописом зайнявся
близько 30 років. Художньої освіти не мав, але самостійно вивчав теорії
живопису і кольору. Втомившись від міської метушні, він їде в провінцію, ближче
до природи. Тут він готовий творити. У ранній період творчості Ван Гога темою
картин стають прості люди – селяни. Автор зображує сцени їх життя, праці та
побуту. Сюжети картин реалістичні, в зображенні людей не має чіткого
промальовування, фігури іноді не зовсім пропорційні. Колірна палітра – темні,
похмурі, глухі тони. З їх допомогою автор передає страждання, важкі почуття
людей, тяжкість їх життя і побуту. З робіт цього періоду – «Рибак на березі»
(Додаток Е1), «Їдці картоплі» (Додаток Е2), «Фермерські будиночки в гаю»
(Додаток Е3), «Дві жінки в лісі» (Додаток Е4).
Дуже помітна картина цього періоду «Їдці
картоплі» (квітень 1885 р.). Сюжетом став один зі
звичайних днів, а саме – вечеря змореної тяжкою працею селянської родини. Убоге
житло, старенький зношений одяг, смуток у душі стомлених людей підкреслюють
темні (чорний, коричнево-зелений) кольори. Об'єднує і зігріває сім'ю тепла пара
від картоплі. Світло лампи – як вогонь надії на краще. Наступним етапом
діяльності художника стає вивчення основ живопису і пошук власного стилю.
Роботи цього періоду – «Осінній пейзаж» (Додаток Е5), «Тополина алея» (Додаток
Е6), «Портрет жінки» (Додаток Е7), «Стара вежа» (Додаток Е8). Сумна палітра з
чорних, сіро-зелених кольорів змінюється на золотисто-жовті, блакитні, червоні.
Помітним стає динамічний мазок. Автор використовує м'які розтушовування, щоб
кольори плавно переходили один в одного. Картина «Осінній пейзаж» (1885 р.) –
гра контрасту кольорів. Автор наче поєднує два настрої – смуток в'янучої
природи і в той же час її красу.
Захопившись ідеями імпресіоністів, Ван Гог
помічає важливу роль кольору в передачі настрою картини, тому далі займається вивченням
теорії кольору. Творчі пошуки приводять до створення величезної кількості
картин, багато з яких стануть візитівкою художника, зразками його нового стилю
– постімпресіонізму. Але це буде згодом, а поки він зустрічається з
нерозумінням його творчості і через це страждає.
Життя для нього – це постійний пошук, тому за
підтримки брата він продовжує писати. «Краще
нічого не робити, ніж виражати себе слабким» – Вінсент Ван Гог. З похмурою завзятістю Ван Гог шукає власну мову – все інше з цих пір
перестає його цікавити. «Створюючи картини, я намагаюся жити, ні про що інше не
замислюючись», – зізнається він. Вінсент працює неймовірно швидко
[4, с.9].
Цікаво
прослідкувати колірну палітру автопортретів Ван Гога. Яскраві тони змінюються
сірими, як і настрій та стан самого автора. Техніка написання – насичений
густий мазок, без особливого промальовуваня. Але схожість людини при цьому
максимальна. З 35 полотен 28 написані в Парижі (1886 – 1888 р.).
«Автопортрет в сірому капелюсі», «Автопортрет з трубкою» (1886 р.) в
охрист-сталевих тонах. «Автопортрет, присвячений Гогену», «Автопортрет з
мольбертом» (Додаток Е9) - нерухомий, втрачений погляд відображає страх перед
безоднею, на межі якої на той час перебував автор. «Автопортрет з відрізаним
вухом» (1889 р.) (Додаток Е10) написаний в лікарні для душевнохворих після
трагічного випадку на фоні психічного розладу. «Художник без мольберта» (1889
р.) – як втрата надій на краще. Бачимо зображення хворої, зломленої людини. При написанні останніх
портретів помічаємо нову техніку мазка. Це спіралеподібні, як завитки,
закручені сліди кисті – розгубленість автора, почуття безвиході. Розглянувши в
хронологічному порядку автопортрети художника, можна простежити еволюцію його
емоційного стану. Спокійна впевненість поступово змінюється повним
розчаруванням. Автор намагається зрозуміти самого себе. Є відомий портрет
художника П.Гогена «Вінсент, який малює соняшники», написаний ним для Ван Гога
в Арлі. Побачивши його, Ван Гог сказав: «Це, звичайно, я. Але я, що втратив
розум...».
Життя в Арлі, сонячному і яскравому місті,
вдихнуло в художника нове життя. Він
працює з величезним ентузіазмом, сповнений сил і енергії. В палітрі картини «Міст Ланглуа» (1888 р) домінують яскраві і
прозорі кольори, Точність ліній характерна для японського мистецтва.
Проживання в будинку-майстерні «Жовтий будинок»
надихає Ван Гога на написання серії картин в яскравій палітрі жовтих і
помаранчевих кольорів. Це картини «Кімната художника» (1888 р.), «Порожнє
крісло та трубка», «Крісло Гогена». Різноманіття відтінків цих кольорів
передають чіткість предметів інтер'єру та побуту. Простий сюжет. Але порожні
крісла говорять про почуття втрати (від'їзд батька, потім друга). Сюжет картини
«Порожнє крісло з трубкою» – порожня кімната зі стільцем. Ніжки стільця стоять
в різні боки, паркет розташований так, наче стілець зараз з'їде з нього, забуті
на стільці речі. Приглушена колірна гама викликає почуття самотності,
спустошення.
В цей же сонячний час в Арлі Ван Гог пише свої
улюблені соняшники. Для голандця Ван Гога вони були релігійним символом і
улюбленою квіткою. Він зображує ці квіти в різних варіантах. На картині «Ваза з
дванадцятьма соняшниками» (Додаток Е11) квіти немов «горять» кольором. Палітра
– всі відтінки жовтого. Фарбу автор видавлює прамо з тюбика і накладає довгими
мазками або густим шаром за допомогою кисті і ножа - це додає шорсткості і
рельєфу. Художник спрощує форму, щоб закцентувати увагу саме на кольорі. Натхненний, він пише серію картин з цими
сонячними квітами (1887 – 1888
р.). За допомогою кольору і інтенсивності мазків художник вкладає в
кожен елемент картини душу. Квіти немов оживають, ворушать пелюстками,
колишуться на своїх стеблах, хочуть вирватися за рамки полотна до сонця (ілюзія
динамічності). «Ваза з п'ятнадцятьма соняшниками» – це шедевр гри кольору –
жовті соняшники на яскраво жовтому тлі – в порушення усіх правил контрасту!
Але, у Ван Гога це спрацьовує! В
насиченості кольорів, простому, але густому мазку, силі композиції і дзвінкій
чистоті малюнку вже вгадувався великий Ван Гог. Усі складові його незвичайного
талановитого живопису були в наявності [9, с. 54 - 55].
Жовтий для Ван Гога – особливий колір. «Сонце, світло. З-за відсутності кращих визначень я
змушений вживати слова жовтий, жовтувато - сірий, лимонний, блідо - жовтий. Який
же гарний жовтий! [8, с.16]».
У творчості і в
житті художника він проявляється у всіх своїх характеристиках. Висловлює як
радість, позитив, прагнення, так і смуток, хворобливість, навіть божевілля в
залежності від стану самого автора.
Саме з соняшників почалася дружба Ван Гога з
Полем Гогеном, яка спочатку буде надихати його на створення шедеврів, а потім
почне пригнічувати і знищувати. Відомий на той час Гоген помітив і схвалив
роботу Ван Гога. Вінсент був щасливий. Він створює безліч шедеврів, які немов
тонуть у жовтому – усі відтінки його улюбленого кольору сяють в його роботах!
Серед відомих робіт – «Тераса нічного кафе в Арлі» (1888 р.) (Додаток Е12). Він
пише її вночі під відкритим небом, що було новим у той час. У написанні картини
зовсім не використовувалася чорна фарба. Поєднанням жовтих і синіх кольорів
автор передає атмосферу теплої літньої ночі. Різними відтінками синього
зображені нічне небо, темна вулиця, а в контрасті з ними – яскраво-жовті
кольори тераси. Ліхтар надає відтінки рожево-бузкового бруківці, вітринам,
вікнам будинків, одягу людей. На глибокому нічному небі контрастним
жовтувато-білим світять зірки. Теплі жовті кольори підкреслюють спокій,
гармонію відпочиваючих людей. Абсолютно протилежна за сприйманням картина «Нічне кафе на площі Ламартин в Арлі» (1888 р.)
(Додаток Е13). Сюжет – привокзальне кафе, біл'ярдний стіл, годинник, яскраве
світло ламп. Кольорова палітра – це поєднання в інтер’єрі яскраво червоного з отруйно зеленим. Світло
лимонних ламп заливає все неживим зелено-помаранчевим світлом, більярдний стіл
виглядає схожим на труну, сплячі безпритульні додають суму. Атмосфера
несприятлива, викликає стан агресії, депресивності, беспорадності, ворожості. У
цьому кафе відвідувачі ховаються від реальності, котра на них тисне, пригнічує,
ламає надії та мрії. Перебуваючи тут довго, можна позбутися розуму і піти на
злочин. Автор ніби хоче глядача від цього застерегти. Це ще раз доводить, що
Ван Гог був великим майстром роботи з кольором. Колір в його руках ставав
потужним засобом вираження эмоцій та вражень, власного відношення до того, що
відбувається. Ці дві картини написані в
контрастній кольоровій гамі, майже одночасно, що також говорить нам про мінливість
стану і настрою самого автора.
Порівняймо ще
дві відомі картини, які написані в одній кольоровій гамі. Це «Зоряна ніч над Роною»
(1889 р.) (Додаток Е14) і «Зоряна ніч» (1889 р.) (Додаток Е16). Кольорова
палітра першої – безліч відтінків синього, які поєднуються з жовто-золотим
кольором зірок та вогнів міста. Блакитні небо і вода, береги – темно-фіолетові.
Місто – фіолетово-блакитне. На небі сяє зіркамми Велика Ведмедиця. Автор
використовує контраст кольорів, домінує задній план, він колоритніший за
передній. Для створення гармонії краси і настрою сюжет доповнює закохана пара
на передньому плані. Почуття після перегляду приємні, відчувається спокій і
радість життя. «Зоряна ніч» (1889 р.)
композиційно поділяється на дві горизонтальні площини: небо (верхня
частина) і земля (міський пейзаж знизу). На першому плані темні, як готичний
собор, кипариси. Вони, мов полум'я, пронзують пейзаж. У багатьох країн кипариси
вважаються культовими деревами, символізують життя душі після смерті, вічність,
тлінність буття і допомагають покійним знайти найкоротший шлях на небо. Така
побудова відображає основний зміст картини: душа людини страждає між небом і
землею. Колірна гама – відтінки жовтого в поєднанні з блакитними, синіми,
зеленими; контрастність кольорів. Відтінки жовтого і білого створюють єффект
мерехтіння зірок. Кольори насичені, соковиті. На перший погляд все гармонійно,
Але, придивившись уважніше до характеру мазка, розуміємо, що довгі лінії
поступово стають ще довшими і переходять у завитки, створюючи ефект виру, який
ніби затягує у прірву, а яскраві зірки випалюють очі. Це викликає почуття
тривоги. І самотній кипарис вдалині від міста, немов його покарали і вигнали.
Цю картину художник писав у лікарні для душевно хворих. На той момент він
посварився з другом, стосунки з братом були не завжди рівними. Розчарування в
коханні. Часті сварки з місцевою владою, вимоги жителів міста вигнати його
після історії з відрізаною мочкою вуха. Постійні хвороби, шкідливі звички,
нестача коштів на рожиття, чергуючись з душевними переживаннями, виснажували
організм. У Ван Гога помічались часті зміни настрою. Такі порушення здоров’я не могли не відбитися на його творчій
діяльості. В останніх работах помітні різкі переходи в кольорах, контраст яскраво-жовтого
з темно-синіми і фіолетовими кольорами.
Є у Ван Гога декілька картин, у яких присутній
образ сіяча Кожен «Сіяч» (Додаток Е16) не схожий на попередній. Для Ван Гога
цей образ – символ життя, народження нового, символ миру і щастя. В протилежність
їм в останній рік його життя і творчості з’явився образ женця. Символ смерті. «Жнець» (1889р.) (Додаток Е17) – зрізає
колосся в полі, немов це і є життя самого художника.
У липні 1890
року, Ван Гог пише своє останнє полотно «Ворони на пшеничному полі» (Додаток Е18). Композиційно картина розділена на дві частини –
небо і земля. Колір неба – синій, темно-синій. У верхній частині неба помітні
мазки чорного кольору у вигляді букви «м». Це ворони. Здавна ворони вважались
символом біди, смерті. Це робить картину ще більш похмурою. У контрасті – жовте
поле пшениці. Колосся згинається під поривами вітру, а серед них губляться,
ідучи в нікуди, три дороги. Все це поєднання викликає смуток, тугу.
Відчуваються емоції, які говорять про важкий стан автора картини. Це
підкреслюють хаотичні жорсткі мазки, які не мають ритмічності, а направлені в
різні боки. Ми знаємо, що Ван Гог був у цей час серйозно хворий. У цій картині
він висловив свій тривожний стан, самотність, розгубленість. Через тиждень після написания картини сталася трагедія.Вінсент
Ван Гог помер від втрати крові після пострілу. Зі слів брата
Тео, останнім, що сказав художник було: «Смуток
буде тривати вічно».
Світове визнання Ван Гог отримав після смерті,
зараз залишається в лавах найдорожчих художників світу, а його роботи – великим
скарбом світового живопису. Але
очевидно і те, що Вінсент Ван Гог – людина тяжкої, але дуже яскравої, долі. Він особливо дивився на речі, на людей, вважав, що
робить щось дійсно важливе для всього світу. Його художній стиль, манера безлічі мазків відображали всі повороти його долі. Кожна
картина Ван Гога – одкровення художника, засноване на
відчуттях. Його картини яскраво характеризують його особистість. Добирати колір
під стан своєї душі – у цьому геній Ван Гога.
2.2.
Живопис Євгена Лещенка як криворізького художника сьогодення
Євген Лещенко – сучасний, яскравий художник, який підкорив своїми
картинами не тільки рідне місто Кривий Ріг, а й інші закутки світу. Народився
він у 1952 році на Дніпропетровщині. Закінчив Національну академію
образотворчого мистецтва та архітектури. Сучасний польський художник Єжи Онуха
говорить про нього, як про найгеніальнішого та найвідомішого українського
художника сучасності [11.].
На початку його творчого шляху публіка не сприймала його як генія.
Йому казали: «Євгене, ти нікуди не проб’єшся,
кому потрібні твої фантазії, твої чудеса. Потрібно розуміти гострі теми,
серйозні проблеми – одним словом, життя, реальне і буденне, а ти зі своїм
чаклунством так і залишишся сидіти без виставок і в союз тебе ніхто не візьме».
На що він відповів: «Бути реалістом – не значить імітувати образи реального, а
імітувати його активність…, відчути і передати внутрішній світ, ритм подій».
Він мав своє творче кредо: «Чого мені найбільше хочеться? Малювати…». На його
адресу звучали коментарі, які могли збити з правильного шляху, слова недовіри.
Він не мав підтримки, але чітко знав, чого він хоче від життя і йшов до своєї мети незважаючи ні на що.
Євген Лещенко живе і працює далеко від цивілізації. На Батьківщині
його знають мало, але за кордоном його картини користуються великим попитом та
увагою глядачів. Він – відлюдник, якому публічність не потрібна, навпаки, це
людина, яка любить усамітнитись та поміркувати… Коли він залишається на самоті
зі своїми думками і починає творити – на звичайному полотні народжуються
шедеври. Він до безтями любить природу і це відчувається у його роботах.
Картини художника схожі на ілюстрації з дитячої книжки. В його майже ідеальному
світі мешкають люди, звірі, птахи, які живуть однією великою сім’єю. Природа
постає у всій своїй красі, де панує спокій та гармонія. Роботи виконані в
чистих, яскравих кольорах, та своїми сюжетами наводять на думку, що треба
цінити та поважати все, що дає нам природа [9].
У світі мистецтва художник вже 40 років і весь цей час він намагається
відсторонитися від матеріального світу і зануритися у духовний. «Я не живу у
світі. У світі не цікаво», –
говорить автор. Картини цього художника можна розглядати дуже довго,
складається враження, ніби кожну квіточку, кожну тваринку він сприймає як
окрему картину і відноситься до них зі всією душею та великою шаною,
промальовуючи кожну деталь. Таке ставлення до своєї праці заворожує і робить
творця унікальним. Художник вчить дивитися на світ простіше, незважаючи на
різні труднощі та негаразди і доводить це на своєму прикладі, говорячи:
«Сьогодні занадто багато інформації і людина перенавантажена нею. У силу цього
вона не може на прості речі дивитися просто». Мабуть, саме тому Лещенко вибрав
собі шлях бути відлюдником, щоб вміти в певний час відключитися від міської
метушні і подивитися на світ інакше. Єдиний безтурботний період у житті людині
– це дитинство, коли тобі не треба ні про що думати, вирішувати складні
ситуації. У своїх дитячих спогадах Лещенко зазначає, що завжди був впевнений –
за високими багатоповерхівками, за горизонтом існує дивовижна країна, де
живуть, не знаючи бід, тварини, по стеблам скачуть райдужні жучки, у прозорій
воді постійно плавають риби, землю покривають дивовижні квіти, а кольори –
найяскравіші у світі «У дитинстві все було просто», – говорить художник. Можливо така дитяча любов
до природи і вплинула на сюжети його картин.
У роботах Євгена Лещенка, здається, начебто зрозумілі та прості речі
набувають якогось сенсу. Назви картинам він дає поетичні, але прості та
незамислуваті. Наша країна родюча та має багато красивих місць. Саме це
художних намалював у своїй картині «Родюча земля» (1991 р.) (Додаток Є1) автор використав яскраве різнобарв’я червоних, рожевих, жовтогарячих
та зелених тонів. Він
зобразив поля, наділені найкращими дарами природи. Треба зазначити, що деякі
картини художник зображує шарово, кожна частина ніби має свій зміст, але
цілісна композиція відповідає одній темі. Прикладом і є картина «Родюча земля»,
а також «Щедра осінь» (Додаток Є2), «Дід Мороз» (Додаток Є3).
«Щедра осінь» складається з «трьох шарів»: на першому, нижньому,
зображені овочі, виконані у темних фіолетово-коричневих тонах, вони ще в землі
та чекають збору; на другому – дерева, деякі з них вже скинули своє жовтогаряче
листя, інші ще радують своєю красою, на третьому – зображені дари природи, які
вже зібрали. Написані яскравими зеленими, червоними, жовтогарячими кольорами.
У картині «Дід Мороз» пошарово
лежить сніг. Вона написана чистими, блакитно-білими фарбами. Дід Мороз,
зображений на задньому плані, виділяється на жовтому фоні та виходить на
передній план. Він ніби заглядає під всі дерева та ялинки, щоб кожен лісовий житель
отримав подарунок.
Картина «Вареники на пару» (Додаток Є4) – натюрморт з традиційною українською стравою.
Ми бачимо, що за основу взятий один головний колір, рожевий, але виконаний в
різних відтінках. Художник вміло попрацював з кольорами, саме тому кожен
предмет виділяється і не залишається без уваги глядача.
У картині «Затримайте запах квітів» (Додаток Є5) художник промалював кожну деталь, робота виконана в яскравих рожевих,
жовтих, коричневих та червоних тонах. На ній зображено дуже багато квітів та
різних тварин, які з них виглядають. Через поєднання таких чистих кольорів,
картина несе добрі та позитивні емоції.
Роздивляючись картину «Гість зі сходу» (Додаток Є6),
написану у контрастних між собою червоних та зелених кольорах, бачимо
зображення лісу, на якому сидить гігантський червоний цвіркун. Спершу може
виникнути враження, ніби він хоче забрати місто, але, роздивившись,побачимо, що
він просто сидить та відпочиває або захищає місто. Червоний – не завжди колір агресії, а навпаки,
використаний, щоб виділити головного героя композиції.
У багатьох своїх картинах художник зображує себе, перевтілюючись в
різні образи. Так, наприклад, на картині «Цар природи» (Додаток Є7) він постає у вигляді лева –
ватажка та захисника лісу. Складається враження, ніби перед тим, як сісти за
мольберт, художник настільки поглинає у свої думки та єднається з природою, що
навіть уявляє себе героєм цих фантастичних сюжетів.
Одним із яскравих прикладів позитиву є картина «Як спекотна пора –
дістаю дна» (Додаток Є8). Вона наповнена теплими та приємними емоціями. Великий
собака сидить біля річки і дуже щиро посміхається, а жабки, місце яких він
зайняв, теж веселяться разом з ним. Собака ніби заряджає мешканців річки
позитивом.
За словами художника, він не дивиться телевізор, не цікавиться
політикою, щоб не заряджати себе негативними емоціями, а просто вміє радіти
життю та, незважаючи на сьогоднішні негаразди в країні, шукати в ньому
прекрасне та відтворювати на своїх полотнах. Його картини зачаровують своєю
красою та приваблюють. Хочеться опинитись у тому чарівному, сповненому добром
та любов’ю світі. Світовими критиками визнана особлива Лещенковська кольорова
гама. Поєднання досить контрастних рожево-фіолетових і зелених тонів. Дзвінкий,
як високий сопрано, колорит його картин ще більше підсилюється відчуттям
позитивного і веселого бачення світу.
«Майстер використовує комбіновану техніку: бере за основу акрилові фарби, а
поверх ще раз прописує масляними фарбами. «Для мене ж дуже важливо домогтися
певного світіння світла у своїй роботі. Якщо говорити коротко, моє кредо в
колористиці таке: світло – це колір, а колір – це світло», – підкреслює художник» [9.].
Євген Лещенко вважається засновником такого нового напряму у мистецтві,
як «Paradise art», тобто «райське
мистецтво». Він знайшов свій напрямок, те, що йому імпонує та ближче до
внутрішнього сприйняття. Багато
сучасних художників пишуть картини на замовлення, або з чіткою ціллю їх продати
та скоріш отримати за це гроші. Сюжети таких картин залежать від бажання
замовників або від заїжджених «гарячих тем». Євген Лещенко, навпаки, робить те,
чого бажає його душа, він не залежить від думок оточуючих. Криворізький майстер
– постійний збирач і відновник розірваних ниток. Як турботливий садівник, він
вирощує, доглядає, гармонійно об’єднує та схрещує. Небагатьом вдається зібрати
більше двох, трьох врожаїв, ще й з різних дерев. «Райський сад» Лещенка є
рідкісним випадком щедрого різноманіття, а живопис майстра – цілісна філософія.
Сьогодні картини художника знаходяться в приватних колекціях, в експозиціях та
галереях по всьому світу. Він увійшов до золотого фонду українського мистецтва
ХХ століття і започаткував мистецтво наступного тисячоліття.
2.3 Виявлення впливу кольору на емоційний стан людини за
допомогою проведеного досліду
Після теоретичного вивчення матеріалу ми вирішили дослідити на
практиці вплив кольору на емоційний стан людини. Було виконано кілька статичних,
однакових за сюжетом композицій із зображенням задумливої дівчини. Малюнки було
виконані в різних кольорах (Додаток Ж). Людям різного віку було запропоновано
розглянуи малюнки та висловити свою думку стосовно емоцій дівчини. Після
отриманих відповідей, результати опитування оформили в таблицю.
Малюнок
|
Радість, натхнення
|
Сум, самотність
|
Злість, ненависть
|
Страх, тривога,
хвилювання
|
Любов, щастя
|
Спокій,
умиротворення
|
№1
|
14,3%
|
14,3%
|
0%
|
9,5%
|
19,0%
|
42,9%
|
№2
|
0%
|
30,0%
|
50,0%
|
20,0%
|
0%
|
0%
|
№3
|
33,3%
|
0%
|
0%
|
9,5%
|
0%
|
57,2%
|
№4
|
6,0%
|
55,0%
|
11,0%
|
22,0%
|
0%
|
6,0%
|
№5
|
66,6%
|
0%
|
0%
|
0%
|
0%
|
33,4%
|
Композиція №1. Виконана у спокійних лілових тонах. Більшість
опитуваних описали стан дівчини як спокійний, загальну атмосферу – легку.
Створюється враження закоханості та мрійливості. Теплий промінь у небі дає
надію на добре майбутнє.
Композиція №2. Виконана у складних темно-червоних тонах. Більшість
опитаних описали стан дівчини пригнічений, агресивний, схвильований. Можливо,
це викликане самотністю, можливо, злістю, вона відчуває страх, тривогу,
самотність, можливо ненависть.
Композиція №3. Виконана у світло-зелених прохолодних прозорих тонах,
асоціюється із ранком, свіжим повітрям. Більшість опитаних стан дівчини описали
як спокійний, налаштований на позитив. Гармонія, умиротворення, мрійливість,
натхнення – такі почуття відчуває дівчина.
Композиція №4. Виконана у насичених зелено-синіх, фіолетово-сірих
тонах. Дівчина пригнічена, є почуття депресивності, смутку. Складається
враження, ніби дівчина відсторонена від навколишнього світу, можливо хвора.
Композиція №5. Виконана в чистих теплих та яскравих тонах – зелений,
блакитний, відтінки жовтого сприяють створенню гарної атмосфери, легкості,
оптимізму, радості. Настрій дівчини більшість описали як врівноважений,
радісний, мрійливий. Можливо, дівчина згадує щасливі спогади дитинства і мріє
про хороше майбутнє.
З проведеного досліду можна зробити висновки, що завдяки різним
відтінкам кольору вдається передати емоційний стан людини, її настрій, почуття.
На відмінність емоцій вплинула різна кольорова гама.
Малюнки, у яких присутні більш холодні кольори – відтінки блакитних,
зелених, створюють враження холоду, знижують напругу та діють заспокійливо.
Більша присутність теплих кольорів – відтінки червоних, жовтогарячих, жовтих,
створюють відчуття тепла і діють збуджуючи. Малюнок, написаний у світлих,
прозорих тонах передає легкість, спокій, впевненість. Присутність темних тонів
робить малюнок тяжким, передає смуток, безвихідь, пригнічення і, зазвичай, несе
за собою негативні емоції.
Отже, за допомогою кольору підсилюється емоційне звучання композиції,
надається смисловий зміст. А значить можна стверджувати, що колір – це дуже важливий зображувальний і емоційний
засіб у живописі.
За допомогою кольору, приведеного у творі в гармонійну систему,
передаються краса й багатство реального світу, матеріальність предметів,
природне оточення, а також настрій, емоції, відчуття.
ВИСНОВКИ
Колір – це одна з невід’ємних ознак будь – якого предмета, причому дуже мінлива. Характер
кольору помітно змінюється протягом усіх історичних епох.
Наука, яка вивчає колір
та його особливості – кольорознавство – допомагає ознайомитися з кольором у
природі, його особливостями, закономірностями.
В роботі ми дослідили основи кольорознавства,
визначили можливості кольору як засобу створення художнього образу, розглянули
методи і кольори, за допомогою яких митці намагались створити той чи інший
психофізіологічний ефект в своїх роботах.
Кольорові
переваги людини формуються в залежності від темпераменту, віку, статі,
національніх традицій. На підставі симпатій до певного кольору психологи
визначають характер людини, склад розуму, стан здоров'я. Подібно
до музики, кольори викликають у людей різні емоції, впливають на настрій. Постійна пристрасть до певної кольорової гами
визначається характером людини, а несподівані «сплески» – її настроєм в даний момент. Безліч проведених досліджень
доводять, що колір впливає на настрій, думки, почуття, на здоров'я людини в
цілому.
Колір може притягувати і
відштовхувати, вселяти відчуття спокою і комфорту або порушувати і турбувати.
Врівноважене в колірному відношенні середовище привертає, створює творчу
атмосферу, покращує спілкування людей між собою і підвищує працездатність.
Тобто, через колір інтер'єру, одягу, предметів побуту, а також виробів
мистецтва можна впливати на емоційний стан людини.
Для художників, які
створюють художні композиції у галузі живопису, велике значення мають знання
кольорознавства та психологічного впливу кольору на людину, які досліджувались
багатьма практиками та теоретиками мистецтва: Демокрітом, Леонардо да Вінчі, Е.
Делакруа, І. Ньютоном, М.В. Ломоносовом, І. В. Гьоте, І. Іттеном, Н. Волковим
та іншими. Знання можливостей кольору, як виражального засобу, оптимізує
художню діяльність, активізує творчий пошук, створює нові можливості для
виявлення творчої спрямованості.
Питаннями вивчення гармонійних поєднань в живописі займались багато
філософів, художників. Залежно від знань, поглядів і уподобань різні засоби
живопису вважали переважаючими для створення гармонійного образу. Деякі вважали
головним в цьому питанні колір. За допомогою кольору і поєднанням кольорів
художник може більш точно передати вкладений в картину сенс, а також, емоції і
почуття, тим самим викликати певну реакцію у глядача.
По-новому поглянути на колір в мистецтві змусили імпресіоністи. Вони
відкрили для нас світ сонця, світла і повітря. Вивели мистецтво за межі
майстерень і показали всю красу навколишнього. Їх погляди були незвичайні.
Ніхто раніше не зображував небо червоним, воду в ставку рожевої. Ніхто так
зухвало не використовуав поєднання кольорів. Не всі могли зрозуміти і прийняти
їх творчість. Але найвідданіші продовжували творити, вносячи свої зміни, і створюючи нові течії в мистецтві. Багато з
них згодом були визнані як великі майстри своєї епохи, чиї картини викликають в
наш час зацікавленість і користуються комерційним успіхом.
Одним з таких яскравих представників епохи постімпресіонізму став Вінсент Ван
Гог. Це яскравий приклад талановитої геніальної людини, чия праця була гідно
оцінена тільки після смерті. Ван Гог прожив коротке, але яскраве життя,
протягом якого його супроводжували самотність і нерозуміння оточуючих. Але він
продовжував творити. Ван Гог залишив нам величезну кількість малюнків і полотен.
Його картини – буйство кольору і
емоцій. Але і загадкові вони, як сам автор.
Тенденції у живописному містецтві України свідчать про те, що сучасні
художники активно працюють у різніх напрямках. Спираючись на здобутий досвід,
йдуть своїм творчим шляхом, який відповідає їхньому світовідчуттю. Народжуються
нові генії. Одним із яскравих представників сучасного мистецтва є наш земляк
Євген Лещенко. Живучи відлюдником, він створює незвичайні, яскраві і дуже добрі
твори. Він пише природу у всій її красі, передаючи свої емоції глядачеві за
допомогою яскравих і чистих фарб. Безліч дрібних промальовок картини дуже
насичені деталями. «Paradise art», тобто «райське
мистецтво» – це його новий власний
стиль в мистецтві. Він пише серцем і душею. Розглядаючи картини, дійсно потрапляєш в рай. Його картини користуються великим попитом на
виставках і в приватних колекціях.
Дослідивши структуру
кольору та його здатність впливати на емоційний стан людини, ми провели
експеримент – опитування з оглядом представлених малюнків. Було
створено однакові статичні композиції із зображенням дівчини, яка замислившись
дивиться вдаль. Та виконали їх в різних кольорах. Учасникам опитування було
запропоновано висловити власні враження та описати емоції дівчини на кожній із
робіт. З проведеного досліду можна зробити висновки, що кольори впливають на
сприйняття твору та створюють психофізіологічний ефект. Від певної колірної
гамми залежить зміст твору, емоціїне забарвлення. Також на емоційному рівні він
впливає на настрій самого глядача.
Колір – це
виражальний засіб живопису, за допомогою якого твір приводиться у гармоніїну
систему. Підсилює емоційне звучання та впливає на настрй. Він відображає наш
внутрішній стан.
СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.
Гьоте І. В. Вчення про колір. Теорія
пізнання. / «Ліброком», Москва,
2012. - 415с.
2.
Рац
А. П. Основи кольорознавства і колористики. Колір в живописі, архітектурі і
дизайні. Курс лекцій. / МГСУ, 2014. -128с.
3.
Волков
М. М. Колір в живописі. / Видавництво: «Мистецтво», 1985. - 480с.
4.
Азіо
Д. Ван Гог. Життя видатних людей. /інтернет видання, електронна бібліотека https://royallib.com, - 765с.
5.
Іттен
І. Мистецтво кольору. / Видавництво: Дмитро Аронов, 2016. - 96с.
6.
Купер
М., Метьюз А. Мова кольору. Як використовувати
переваги свого кольору для успіху в особистому житті і бізнесі. / Н:
Видавництво ЕКСМО - Прес, 2001. - 144с.ілл.
7.
Зайцев
А. С. Наука про колір і живопис. / Видавництво: «Мистецтво», 1986. - 190с.
8.
ООО
«Иглмосс Юкрейн». Великі художники. Частина 1. Ван Гог. / Друкарня ТОВ
«Компанія Юнівест Маркетинг», Україна, 1003. - 31с.
9.
Сміт
Рей. Настільна книга художника. / Видавництво: АСТ; Астрель, 2004. - 384с.
10. Фрейлінг Крістофер., Фрейлінг Елен. Живопис в трьох
вимірах / Видавництво «Слово / Slovo», Москва.
11. Всеукраїнська
студентська наукова конференція 5-6 квітня 2006 року. «Мистецтво дизайну та
дизайн мистецтва – пошук нової мови». / Видавництво: ХДАДМ, Харків, 2006. –
196с.
12. Маричевський М. «Наш час – наш простір». Серія книг.
Книга одинадцята. Євген Лещенко./ Видавничий центр «Софія», Київ, 2005.
13. Криворізька міська Організація Національної спілки Художників України. «Художники краю руди і
металу». Альбом. / Видавець ФОП.Чернявський Д. О., Кривий Ріг, 2017. – 92с.
14. Декс П. Поль Гоген. Життя видатних людей. / Видавництво:
« Молода Гвардія», 2003.
ІНТЕРНЕТ - РЕСУРСИ
- Характеристика кольору [Електронний
ресурс]:
https://infopedia.su/16x2a9b.html
- Розуміння
кольору. Відеоролик. [Електронний ресурс]: https://www.youtube.com/watch?v=JR4bYFs_K1Q
- Основи кольорової теорії. Відеоролик. [Електронний ресурс]:
5.
Розвиток кольору в різні історичні
епохи. [Електронний
ресурс]:
6.
Емоційне сприйняття кольору,
асоціації.[Електронний
ресурс]:
7. Ван Гог – представник постімпрессіонізму.[Електронний ресурс]: https://studopedia.ru/1_40672_postimpressionizm-printsipi-i-tvorcheskiy-metod-na-primere-zhivopisi-p-gogena-v-van-goga-p-sezanna.html
9.
Газета «День». Стаття Олени Шапіро
«Живопис Євгена Лещенко». [Електронний
ресурс]: http://day.kyiv.ua/ru/article/kultura/edem-dlya-kota
10.
Відеоінтерв’ю Є. Лещенко газеті «Комсомольская правда». Опубліковано
11.10.13 р. Автор: Влада Миколюк. [Електронний ресурс]: https://www.youtube.com/watch?v=DUG1_uKoL54
11.
«Знай наших». Художник Євген Лещенко.
Відеосюжет. Опубліковано ТРК «Рудана» 10.09.16 р. [Електронний ресурс]: www.youtube.com/watch?v=E8WIrVffW4Q
12. Євген
Лещенко – заслужений художник України. Відеосюжет.
Опубліковано 27.01.14 р. Автор: matusevich1960. [Електронний
ресурс]: https://www.youtube.com/watch?v=PMOytcYuGKg
13. Зцілюючі картини Євгена Лещенко. Відеосюжет.
Опубліковано 21.10.13р. Автор: І. Таранеко. [ Елетронний
ресурс]: https://www.youtube.com/watch?v=5FDdXV1lTCQ
Немає коментарів:
Дописати коментар